Фонетика. 1. Алфавіт. Вимова голосних, приголосних, дифтонгів

1. Алфавіт. Вимова голосних, приголосних, дифтонгів

Літера Назва Вимова Приклад
A a а [ а] Avis, arbor
B b бе [б] Bētula, barba
C c це [ц ] [ к] Cervus, cicāda
D d де [д] Dens, domus
E e е [е] Epistŭla, elĕphas
F f еф [ф] Flos, femĭna
G g ге [ґ] Gutta, gallus
H h ха [х ] укр. [ г] Herba, hirundo
I i і [і] Ignis, insŭla
J j йота [й] Jus, justus
K k ка [к] Kalendae
L l ель [ль] Littĕra, lupus
M m ем [м] Medĭcus, mens
N n ен [н] Nauta, nidus
O o о [о] Ocŭlus, orātor
P p пе [п] Puella, puer
Q q ку [к] Quattuor
R r ер [р] Rota, rivus
S s ес [с ] [ з] Sol, rosa
T t те [т] Tigris, tridens
U u у [у] Ursus, urna
V v ве [в] Vir, viŏla
X x ікс [кс ] [ кз] Rex, exemplum
Y y іпсілон [і] Lyra, cylindrus
Z z зета [з ] [ ц] Zeno, zona

2. Голосні – a, e, o, u, i, y

і перед голосним йотується – ius – право, влада

Дифтонги (сполучення двох голосних, що утворюють один склад):

аu – [ау] – aurum – золото

eu – [ey] – neutrum – середній рід

ae – [e] – saepe – часто

ое – [е] [ö] – poena – покарання

Окрема вимова: poēta, aër

3. Приголосні

Більшість приголосних вимовляється як в українській мові.

1) С – перед е, і, у, ае, ое, еu – [ ц ]

перед іншими як [к]

Cicero, Caesar

Caput – голова

Соr – серце

2) H – як український – [г]

3) K – Kalendae

4) L – м’яко – [ль], labor – праця, animal – тварина

5) S – як [с] , але між голосними [з], у словах грецького походження збереглося [с] – philosophus

6) Q вживається завжди з U

qu – [кв] – aqua – вода

7) Х – [кс] – рах – мир

між голосними – [кз], exemplar, але не завжди – maximum

8) ngu – [нгв] – lingua – мова

9) ti – перед голосною – [ці], action – дія

sti, xti, tti – [ті], bestia – тварина, mixtio – змішування , Attius – Аттій

10) Сполучення з придиховим h зустрічаються в словах грецького походження

ch– [x], charta – папір

ph– [ф], triumphātor – тріумфатор

th – [т], catholicus – католик

rh– [р], rhetor – вчитель риторики

sch – [сх], schola – школа

Ne – чи Que – і ; але ; а



Довгота та короткість складу

Natūra – природа, tabŭla – дошка

Склад довгий, коли містить:

- дифтонг (áurum)

- стоїть перед двома і більше приголосними або X, Z

- довгий голосний (amīcus)

Склад короткий:

- перед іншою голосною (história) або перед H

- перед сполученням br – bl

pr – pl

tr – tl

- містить короткий голосний

ténĕbrae – сутінки

Наголос

– двоскладові слова мають наголос на передостанньому складі:

ró – sa – троянда

pá – ter – батько

– багатоскладові слова мають наголос на передостанньому складі, якщо він довгий, якщо він короткий – на третьому складі від кінця слова.

per – sō – na , tí – tŭ – lus

3 2 1 3 2 1

Вправи

I. Прочитайте слова і поясніть постановку наголосу:

1) Cau-sa, nau-ta, lin-gua, scho-la, a-ēr, ae-ra, vi-ta, fi-li-a, A-si-a, bes-ti-a, ja-nu-a, sta-tu-a, prae-mi-um, proe-li-um, stu-di-um, Ju-ni-us, Ju-li-us, Ja-ti-um, Ae-gyp-tus, tri-um-phus, se-cun-dus, ho-nes-tus, ae-ter-nus, pu-el-la.

2) Antiquus, occīdo, occĭdo, valĭdus, datīvus, candĭdus, delphīnus, Corsĭca, amīcus, aquĭla, poēta, Helĕna, Athēnae, collēga, Cicĕro, Homērus, arēna, Humānus, Caucăsus, declāro, syllăla, Germānus.

3) Thermopylae, Syracūsae, manipŭlus, Epicūrus, gubernātor, Oceănus, bibliothēca, Democrĭtus, Heraclītus, scholastĭcus, generatīvus, substantīvum, pericŭlum, Epicūrus, manipŭlus, atŏmus, octōber, Juppǐter, persōna, incŏla, Eurōpa, honestus, Mineria.

4) Magna, variĕtas, regiōnes, dissimillĭmi, temporĭbus, popŭlis, antiguōrum, pulcherrĭma, nonnullae, publĭca, exercĭtu, Lucretius, philosŏphus, auctor, necessaria, saepe, etiam, amicitia.

5) Apōcha, thesis, pulcher, machĭnor, schema, theologia, thermae, emphytensis, chirographum, anĭmus, effĕcax, iuridĭci, quod, quasi, bilinguis, acceptus, carcer, lucrum, crimen, socius, copia, civis, circum



Життя римлян

Імена

Імена римлян складалися з двох, а в подальший час часто з трьох, іноді навіть більше частин. Перша частина – це особисте ім'я (рrаеnomen), друга – родове ім'я (nomen); згодом третя частина, що з'явилася, прізвисько (cognomen), означала гілку роду, або відносилася тільки до даної особи. Наприклад: Публій (особисте ім'я) Корнелій (родове ім'я) Сципіон (прізвисько, що відноситься до гілки роду) Африканський (почесне індивідуальне прізвисько) Старший (на відміну від іншого. Молодшого).

Окремі сім'ї могли приймати в рід чужаків, і ці останні ставали членами роду. Старшини родів (principes), мабуть, обиралися.

Роди розділялися на сім'ї. Після розкладу первісно-общинного ладу відомі елементи родової організації збереглися. Хоч зв'язки між родичами значно слабшали і багато які інститути родового ладу зникли, все ж його межі залишалися у вигляді пережитків. Роди перетворилися в замкнені корпорації.

По мірі ослаблення родових зв'язків посилювалася і римська сім'я (familia), протягом сторіч залишалася основною господарською і суспільною одиницею. На чолі її стояв батько сімейства (pater familias). Влада його над особистістю дружини і дітей була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті (jus vitae ас necis). Всі особи, що знаходилися під батьківською владою, називалися агнатами (āgnātio). До них належали не тільки ті, хто мав кровний зв'язок з батьком сімейства, але і усиновлені ним, а також жінки, що вийшли заміж за його дітей і онуків. Нарівні з поняттям агнатства в римському сімейному праві існувало поняття когнатства (cōgnātio). Когнатами називалися особи, пов'язані кровною спорідненістю. Таким чином, дочка, що вийшла заміж, зберігала когнатскі зв'язки зі своїми рідними, але переходила в агнати іншої сім'ї.

У царську епоху виникає і рабство, але на жаль поки немає ніяких відомостей ні про кількість рабів, ні про їх положення. Ми можемо лише сказати, що рабів було порівняно мало, рабство носило патріархальний характер. Раби були нижчими членами сім'ї і доставлялися головним чином війнами. Тоді ж виникає і особлива форма відносин, яка зберігалася протягом всієї римської історії, міняючи свою соціальну суть: деякі члени родів ставали патронами, тобто брали під свій захист окремих осіб, які в свою чергу зобов'язувалися бути вірними, слухняними. Зв'язок цей був особистим, заснованим на вірності (fides) клієнта і патрона. Старовинне її походження доводиться тим, що в законах Дванадцяти таблиць порушення патроном вірності розглядалося як релігійний злочин.

Число членів роду було неоднакове. Про рід Фабієв, наприклад, є відомості, що він на початку Республіки складався з 300 членів. Рід Клавдієв разом з клієнтами нараховував в той же час 5 тисяч чоловік. Подібно тому як в Греції роди групувалися у фратрії, а фратрії в філи, в Римі десять родів складали курію, а десять курій трибу (плем'я). Три триби: Тіциї, Рамни і Дуцери, складали римський народ (рорulus Romanus).


Festina lente

Persona non grata

Experientia est optĭma magistra

Nota bene Tabula rasa

Фонетичні закони. Дієслово. Загальні відомості.

Асиміляція

B, d перед s, t – оглушуються

b > p g > c [к]

scribo – scripsi, regi – rexi

t, d перед s повністю асимілюються

pot – sum > possum (я можу)

pes < peds

Закон ротацизму

S між голосними переходить в R

es – a – m > eram – я був

es – o > ero – я буду

Суфікс дієслова - re виник у результаті цього закону

Esse – бути

laudāre < laudase

Закон редукції короткого голосного

1. Будь – який короткий голосний у серединному відкритому складі переходить в ĭ.

Такий перехід зумовлений наявністю в латинській мові до класичного періоду так званої початкової інтенсивності, тобто, виділення у вимові початкового складу; в зв’язку з цим, наступний за ним склад з голосним скорочується (редукується):

mittĕre, mittĭ – te < mittĕ – te!

2. Короткий ă у закритому серединному складі переходить в ĕ:

capio – я беру cупін capitum, але з префіксом accĕptum

Дієслово

Граматичні категорії:

- особа (1,2,3)

- число (singularis, pluralis )

- час

теперішній praesens

минулий недоконаного виду imperfectum

минулий доконаного виду perfectum

давноминулий plusquamperfectum

майбутній перший futurum primum I

майбутній другий futurum secundum II

- стан

активний actīvum

пасивний passīvum

- спосіб

дійсний indicativus

наказовий imperativus

умовний coniunctivus

Неособові форми дієслова

- неозначна форма infinitives

- дієприкметник participium

- віддієслівний іменник gerundium

- віддієслівний прикметник gerundiuum

- віддієслівний іменник із значенням supinum

мети при дієсловах руху

Основні форми дієслова (словникова форма)

1 2 3 4 форми

amo amavi amatum amāre – любить

1 2 3 основи

1. Перша особа однини теперішнього часу дійсного способу, активного стану із закінченням – О

2. Перша особа однини минулого часу доконаного виду дійсного способу активного стану із закінченням – ī

3. супін (віддієслівний іменник середнього роду) із закінченням – um

4. інфінітив теперішнього часу із закінченням – re

Основи дієслова

- основа інфекта

- основа перфекта

- основа супіна

Від основи інфекта утворюються часи системи інфекта обох станів:

- praesens,

- imperfectum,

- futurum I,

- дієприкметник теперішнього часу,

- наказова форма,

- герундій і герундів.

Від основи перфекта утворюються часи системи перфекта активного стану:

- perfectum,

- plusquamperfectum,

- futurum II,

- infinitivus минулого часу активного стану.

Від супіна утворюються дієприкметники минулого і майбутнього часу, іменники IV відміни, часи системи перфекту пасивного стану.

Дієвідміни дієслова

Усі правильні дієслова розподіляються на чотири дієвідміни за кінцевим голосним основи інфекта.

I – vetā-re – забороняти

II – habē-re – мати

III – defend(ĕ)-re – захищати

IV – audī-re – слухати


5032842953874601.html
5032903316196998.html
    PR.RU™